Офіцер-прикордонник Юрій Байдич за роки служби керував прикордонними підрозділами на різних напрямах державного кордону України.

А  під час повномасштабного вторгнення Юрій брав участь в обороні Чернігова. «Місто-герой і місто Героїв», – так каже прикордонник про північний форпост України, оборона якого тривала з лютого по квітень 2022 року. Весь цей час військовий перебував там. Окупанти так і не змогли захопити місто-герой Чернігів.

У лютому 2022 року підполковник Юрій Байдич перебував на Сумщині, де обіймав посаду начальника одного з відділів прикордонної служби. Напередодні вторгнення прикордонники знали про чимале скупчення військ навпроти їхньої ділянки відповідальності й стежили за кожним рухом ворожої армії.

Ранок 24 лютого почався для Юрія в ході патрулювання ділянки кордону. О четвертій ранку, після служби, військовий встиг на декілька хвилин заїхати додому, коли отримав повідомлення, що ворог вже обстрілює сусідні відділи Сумського прикордонного загону.

«Прилетіло» і в підрозділ Юрія. Прикордонники отримали завдання рухатися у напрямку Конотопа. Військовий згадує, що події 24 лютого відбувалися дуже швидко. На трасі «Київ-Москва» вже точилися бої. Прикордонники останніми зайшли в Конотоп і одразу за ними було підірвано міст, аби не дати можливості окупантам просуватися далі. Після нетривалого перебування в Конотопі, підрозділ Юрія передислокувався до Чернігова, де прикордонники разом із ЗСУ мали тримати оборону міста. Росіяни наступали з росії, з Білорусі, для ворога взяття Чернігова мале велике значення, адже інакше вони не могли просуватися на Київ. Загарбники оточували місто з півночі, форсували Дніпро, проте українські захисники знищували їх понтонні переправи.

Юрій Байдич згадує, наскільки злагоджено та професійно працювали українські сили оборони: «Я б навіть сказав, що зразково працювали! І це сприяло деморалізації противника, адже їх налаштовували, що все буде легко, що знадобиться дві-три доби й вони будуть переможно крокувати головним майданом Чернігова». Втративши надію швидко та легко захопити місто, ворог вдався до тактики знищення. Почались регулярні бомбардування. Руйнували всю цивільну інфраструктуру – школи, лікарні, дитячі садочки, житлові будинки. Випускали снаряди по цілях, які не мали жодного відношення до військових.

Найтяжчою для Юрія Байдича стала втрата побратимів. Каже, що доля подарувала йому можливість познайомитися зі справжніми Героями - Богами війни. Героями вважає прикордонник і всіх своїх підлеглих, які проявили себе найкращим чином, нерідко ризикували своїм життям заради того, щоб врятувати інших. Згадує Юрій момент, коли один із офіцерів його підрозділу, попри те, що сам був важко поранений, зміг вивести своїх підлеглих з-під обстрілу.

Надзвичайно героїчно проявляли себе й мешканці Чернігова, які чинили супротив окупантам, ставали пліч-о-пліч з військовими. Чернігівці допомагали армії, ділилися останнім, під кулями несли прикордонникам гарячу їжу, воду, медикаменти.

Сильно підтримувала Юрія Байдича його власна родина. Семирічний син збирав гроші на тепловізори для прикордонників, дружина та рідні займалися волонтерською діяльністю та передавали необхідні речі військовим. 

Зараз, як і тоді, Юрій Байдич не має сумніву у Перемозі, адже особисто відчув наскільки незламними є українці та Україна.